Ты слышишь? - говорю с тобой...
Мой милый, в зеркало посмотри...
Смотри, родной, мой дорогой -
Ты - это я! Тот, что внутри...
Я - твоя совесть, я - твой суд,
Твоя душа... Себе соврешь?
Ну, улыбнись, не ждал, но вдруг
Себе ответишь: как живешь?
Какой у тебя самый лучший день?
Сегодня и сейчас!
Как, почему?
Я - живу!
То, что было раньше классного - прошло...., то, что будет - не знаю...
А сейчас - я живой! Здоровый, с родными и близкими, пусть даже по скайпу общаемся... )))
Все проходит и это пройдет!
И я - счастливый именно сейчас!
Я уже был когда-то счастлив, но это было когда-то!
Даст Бог я еще буду счастлив в будущем!)
Но сейчас я счастлив, потому что я здесь и сейчас и я - живу!
Слава Богу за все!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
